Він увесь небесно-блакитного кольору, із синіми - пресиніми добрими очима і біленькою плямкою на правому поплавці. Кожен з нас бачив дельфіна Волошика і грався з ним. Але то було так давно, що ніхто цього не пам’ятає, а якщо і згадує, то лише як чарівний сон…
Волошик живе у Ріці Часу і бавить ще ненароджених немовлят, а коли настає час, приводить маля на берег Життя. Йому сумно, хоч знає, що ще недовго приходитиме і гратиметься з маленьким хлопчиком чи то дівчинкою. Але… недовго… Згодом малята дорослішають і зовсім забувають свого друга .
А Волошик пам’ятає усіх своїх вихованціві дивиться на них з Вічності. Добрими мудрими очима.
Глянувши вночі на змучених, стомлених денною працею і турботами людей, побачите, як їхніми обличчями блукає дитяча усмішка … То їм сниться, як на своїй лискучій спинці, обнявши поплавцем з білою плямкою, несе їх у безтурботну країну дитинства забутий друг, небесно – блакитний дельфін Волошик.
Тетяна Полубко,
Чернівці, Україна
Писати й малювати - навіть не знаю, що люблю більше.
Прочитано 14130 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Я живу на земле, где ещё наблюдаю зарницы - Людмила Солма Предлагаю Вашему вниманию авторские стихи россиянки Нины Александровны Кобеляцкой (1911-1985гг.)
+
Светлая память - тем, кого мы любили и кто любил нас...
Людмила Солма, март 2007г.
