Надежда Горбатюк,
Украина
Християнка, люблю Господа. Вчуся любити ближнього...
Прочитано 3071 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
"...тогда двадцать четыре старца падают пред Сидящим на престоле, и поклоняются Живущему во веки веков, и полагают венцы свои перед престолом, говоря:
11 достоин Ты, Господи, приять славу и честь и силу: ибо Ты сотворил все, и все по Твоей воле существует и сотворено.
(Откр.4:10,11)
Да,нужно стремиться получить венец от Господа, но лишь для того, что бы было нам что снять с себя и положить к Его ногам!
Спасибо, Наденька, хорошо написано!
Благословений тебе, родная! Комментарий автора: А я все думала, зачем же нам там , на небесах , венцы. Совершенно забыла этот отрывок, что вы процитировали. Теперь я еще больше хочу венца!!!
Спасибо,Галинушка! Обнимаю!Люблю!
Надя, молитесь, пожалуйста, за мою сестру Татьяну. Она похоронила мужа, умершего от перепоя, теперь сына по пьяному делу избили до полусмерти. Ей не хочется жить, она запила. Может мне придется к ней поехать.
Спасибо. Очень хорошее стихотворение. Пусть благословит тебя Господь принести много плодов для Него. Комментарий автора: Слава Господу! Взаимно, Светлана!Благословений!!!
Галина Левицька
2010-09-30 10:59:41
"Хай Коханий мій прийде до саду Свого, і нехай споживе плід найкращий його"(П.Пісн)
Дякую, дуже співзвучно тому, що я зараз переживаю... Комментарий автора: Дякую і тобі, сестричко, за розуміння! Я також переживаю те, що й ти...
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
