Чого метушаться намарне народи
І люди задумують тайні угоди?
Встають і царі, і князі проти Бога –
У них до Помазанця Божого злоба:
"Порвімо і скиньмо із пліч їхні узи!"
Та з неба від Господа сміх чути й глузи.
Збентежаться раптом, заклякнуть несмілі
Бо скаже Господь у обуренні й гніві:
"То Я вам помазав Царя над Сіоном,
Горою святою над вашим амвоном.
І Я сповіщаю Свою постанову:
Господь Мій, як батько зі Мною мав мову:
Ти син Мій, бо Мною народжений нині,
Проси і я дам Тобі в цій же хвилині
У спадок народи великі й малі,
Під владу Твою – все безмежжя землі.
Ти вразиш їх жезлом залізним Своїм;
Як посуд гончарний розіб’єш, мов грім".
Отож, схаменітеся, врешті царі!
Кажу: научітеся, судді землі!
Господу в праведнім страсі служіте,
З радісним трепетом Бога любіте.
Вшановуйте Сина, щоб не прогнівився,
В дорозі щоб жоден із вас згубився;
Бо гнів Його вже спалахне незадовго.
Блаженні всі ті, хто поклався на Нього.
(Псалми, гл. 2)
Комментарий автора: Переспів Псалма № 2 (Псалми, гл. 2)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Приємно читати Ваші, брате, вірші, та ще й на рідній мові.Благословінь Вам рясних від Нього! Комментарий автора: Дякую, шановний! Та хотілось би, щоб Він не мены особисто помагав, а усім нам разом, бо зараз таке враження, що Він нас кинув напризволяще...
Поэзия : Насіння (The seed) - Калінін Микола Це переклад з Роберта У. Сервіса (Robert W. Service)
I was a seed that fell
In silver dew;
And nobody could tell,
For no one knew;
No one could tell my fate,
As I grew tall;
None visioned me with hate,
No, none at all.
A sapling I became,
Blest by the sun;
No rumour of my shame
Had any one.
Oh I was proud indeed,
And sang with glee,
When from a tiny seed
I grew a tree.
I was so stout and strong
Though still so young,
When sudden came a throng
With angry tongue;
They cleft me to the core
With savage blows,
And from their ranks a roar
Of rage arose.
I was so proud a seed
A tree to grow;
Surely there was no need
To lay me low.
Why did I end so ill,
The midst of three
Black crosses on a hill
Called Calvary?
