Ты положил беззакония наши пред Тобою и тайное наше пред светом лица Твоего.
Все дни наши прошли во гневе Твоем; мы теряем лета наши, как звук.
Дней лет наших - семьдесят лет, а при большей крепости - восемьдесят лет; и самая лучшая пора их - труд и болезнь, ибо проходят быстро, и мы летим.
Кто знает силу гнева Твоего, и ярость Твою по мере страха Твоего?
Научи нас так счислять дни наши, чтобы нам приобрести сердце мудрое.
Объясните мне, объясните мне.
Звёзды в вышине, рыбы в глубине
Для чего дышу, для чего дышу
Для кого пою, для кого пишу
Всё равно уйдёт всё в небытиё
В моём сердце плод жаждет вороньё
Стаями кружит, всё сужая круг
И душа дрожит, как под ветром луг
Мысли бьют бичём ! Слёзы льют ручьём !
Не могу понять жизни круговерть
Не хочу принять после жизни смерть
Неужели тех кто мечтал, любил
Мрак могильный всех, без следа сокрыл
Для чего цветы и краса небес
А потом кресты вырастают в лес
Не могу понять не могу вместить
Для чего рождать, что б потом зарыть
Мысли бьют бичём ! Слёзы льют ручьём !
Сердце жжёт в груди, нет не может быть
Чтобы впереди больше мне не жить
Должен быть ответ выход должен быть
После жизни лет смерть остановить
Понял виноват, что Творца не знал
Не хочу я в ад — в небо закричал !
Бог пролил сполна свет на мой вопрос
Прощена вина ! Дан ответ — Христос !
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 7407 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
